Мэр Одессы о судьбе культурного наследия города. Видео
Мер Одеси записав відеозвернення щодо назв топонімів та долю культурної спадщини міста
Дорогі одесити!
27 липня 2023 року набув чинності Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», який передбачав перейменування обʼєктів топоніміки.
Давайте будемо відверті - ця тема бентежить та розʼєднує суспільство. І причини цілком зрозумілі. Я зупинюсь на трьох.
Закон. Історія. Одесити.
Щодо правової сторони питання.
Згідно із Законом України протягом 6 місяців міська рада мала перейменувати низку топонімів в Одесі, які повʼязані з символікою російської імперської політики.
Протягом наступних трьох місяців ці повноваження знаходились у моїй компетенції як міського голови. Зазначу, що в цей термін топоніми, які підпадали під дію Закону, були розглянуті Одеською міською радою та перейменовані відповідно до встановленої законодавством процедури - з проведенням громадських обговорень.
По закінченні цього строку ці питання перейшли до юрисдикції обласної військової адміністрації.
Своєю чергою, обласна військова адміністрація перейменувала цілу низку топонімів, таких як: вулиці Пушкінська, Буніна, Віри Інбер, Паустовського, Жуковського, Бабеля, Ільфа і Петрова, Катаєва, бульвар Жванецького та інші.
Крім того, до переліку потрапив памʼятник Олександру Пушкіну - його вимагають демонтувати.
У той самий час стаття 5 Закону про деколонізацію чітко визначає, що заборона не поширюється на об’єкти всесвітньої спадщини!
Якщо ми говоримо про пам’ятник Пушкіну, то він знаходиться в зоні саме такого об’єкта - історичного центру Одеси, який знаходиться під захистом ЮНЕСКО.
Відповідно, демонтаж цього памʼятника призведе до порушення цілісності й автентичності об’єкту всесвітньої спадщини, негативно вплине на його видатну універсальну цінність.
Це стосується й перейменувань в історичному центрі, де назви вулиць є нематеріальною культурною спадщиною, що засвідчує нашу мультикультурність і є невідʼємною частиною універсальної цінності обʼєкта ЮНЕСКО!
Тепер щодо історії та одеської спадщини.
З 2019 року Одеса є літературним містом ЮНЕСКО. Це світове визнання нашої літературної спадщини. І наші вулиці носять імена тих, хто її створив: Бабель, Ільф і Петров, Катаєв, Олеша, Інбер, Жванецький та інші.
Ми отримали цей статус саме завдяки нашим поетам і письменникам, їхнім творам, які прославляють наше місто, його колорит.
Перейменувати ці топоніми - це не тільки поставити під сумнів позицію міжнародної спільноти щодо нашої спадщини, а й нівелювати цінність літературної Одеси в масштабах світу! Кажучи простими словами - «обнулити» Одесу.
Окремо зупинюсь на перейменуванні вулиці Пушкінської - це питання одне з найбільш гострих. Твори Пушкіна перекладено більш ніж на 200 мов світу. Пам’ятники поетові встановлено в США, Австралії, Франції, Німеччині. Ім’я Пушкіна не належить росії. Воно належить світу.
Або чим завинив Паустовський, який жив в Одесі, працював у газеті «Моряк», написав низку найкращих книжок про наше місто, серед яких, наприклад, «Время больших ожиданий».
Нарешті, Ісаак Бабель - автор легендарних «Одесских рассказов». Його було заарештовано за звинуваченням в антирадянській змовницькій терористичній діяльності та шпіонажі. Радянська влада піддавала його тортурам, а в 1940 році Бабеля було засуджено до вищої міри покарання - розстрілу. І розстрільний список, до якого він входив, був підписаний особисто Сталіним! То де логіка в цьому перейменуванні?
Багато з наших видатних літературних діячів завинили лише тим, що в ті часи народились, жили та творили в Одесі тією мовою. І це не причина знецінити їхній внесок у нашу культуру! Світову культуру. Всі вони - частина історії нашого українського міста. Впевнений, що будь-який порядний одесит буде проти того, щоб переписали його домову книгу!
Я не вірю, що всі видатні діячі науки і культури, яких зараз пропонують викреслити з топонімічного ландшафту міста, були ідеологами чи інструментами «руського миру». Вони у першу чергу - видатні одесити, яких ми маємо право вшановувати.
Останнє і головне – одесити. Люди, які тут народились і живуть, думка яких має бути ключовою. Адже питання перейменування розглядає невелика група людей – у той самий час, як тут живуть цілі покоління одеситів. Наша історія, мультикультурність та спадщина – це сама суть і ДНК Одеси. Її можна намагатись перефарбувати, переназвати, але її не можна взяти і знищити. Бо саме ДНК визначає ідентичність та призначення цього міста і складається з біографії, історії, географії, особливого характеру людей, унікальних винаходів, думок чи традицій, атмосфери, естетичної чи візуальної якості тощо.
Позбавити наші вулиці прізвищ відомих на весь світ письменників, поетів - це фактично «подарувати» нашу спадщину ворогу. А вона ніколи їм не належала.
Сьогодні наша країна відчайдушно бʼється за демократичні цінності. За європейські цінності. Спитайте будь-якого європейця: що приваблює їх у нашому місті? Будь-хто відповість: наш колорит, наша культура, від якої нам сьогодні пропонують відхреститися.
Підсумую: виходячи з логіки «деколонізаторів», ми маємо відмовитись від всього того, що зробило Одесу світовим брендом. Передати права на цей бренд тим, хто сьогодні намагається нас знищити.
Моя позиція однозначна: вирішувати долю назв одеських топонімів мають одесити через демократичну процедуру обговорення. І ми, своєю чергою, керувалися і керуємося саме думками жителів міста.
Для збереження нашої історичної і культурної спадщини Одеська міська рада вимушена вжити всіх передбачених законом заходів.
Я вірю в здоровий глузд. Вірю в нашу єдність та самоповагу.
Миру нам та якнайшвидшої перемоги!
